Урок 2: Віра і знання — Частина 2
Курс середнього рівня вивчення християнських свідчень від Apologetics Press
ВІРА І ЗНАННЯ — ЧАСТИНА 2
Який зв’язок між вірою і знанням? Чи він існує? Чи може людина одночасно і «знати», і «мати віру», чи це взаємовиключні поняття? Дехто стверджує, що наявність віри автоматично виключає можливість володіти знанням. На жаль, думка про те, що людина має або віру, або знання, але не обидва одночасно, є досить поширеною навіть серед релігійної спільноти. Але яка істина в цьому питанні? Чи можуть біблійна віра і знання співіснувати, чи одне з них слід розглядати як протилежність іншому?
Покійний Гай Н. Вудс, який протягом багатьох років був редактором Gospel Advocate, писав:
…З’явилася набагато складніша форма суб’єктивізму, в якій віру і знання розділяють, ставлять у різкий контраст і змушують одне виключати інше. Стверджується, що те, що людина приймає на віру, вона не може знати шляхом логічного висновку. Цей висновок досягається шляхом вибору одного визначення слова «знати», протиставлення його слову «віра» і тим самим їх взаємного виключення. Робити так — означає помилятися як щодо віри, так і щодо знання! (1994, 136[2]:31[1]).
Протиставляти знання вірі або віру знанню — справді означає «помилятися». Знання і віра не є ні діаметрально протилежними, ні взаємовиключними. Насправді, віра залежить від знання. Сам Господь чітко пояснив роль знання у встановленні віри, коли сказав: «І пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить!» (Івана 8:32). Якщо знання пов’язане з істиною, то віра не меншою мірою стосується Того, Хто є Істиною (Івана 14:6). Як віра (Івана 16:27-30), так і знання (Івана 7:17) підтверджують, що Він і Його вчення від Отця. Апостол Петро бажав, щоб християни «зростали в благодаті та пізнанні нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа» (2 Петра 3:18). Його співслужитель, апостол Павло, висловив прагнення, «щоб ви сповнилися пізнанням Його волі в усякій мудрості й духовному розумінні» (Колосян 1:9). Бог «бажає, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини» (1 Тимофія 2:4). Більше того, не тільки можна знати правду, але можна знати, що ми її знаємо, як неодноразово наголошував апостол Іван. Він писав, що ми можемо знати істину (1 Івана 2:21) і що ми можемо «знати, що знаємо» Ісуса та що «перебуваємо в Ньому», якщо дотримуємося Його заповідей, Його слова (1 Івана 2:3,5).
ВІРА ТА ДОКАЗИ
З логічної (і біблійної) точки зору, будь-яке розуміння віри, яке позбавлене об’єктивних доказів, не заслуговує на те, щоб називатися «вірою». Якщо віра не є об’єктивною, то як ми взагалі можемо знати, що ми «маємо віру»? Саме з об’єктивно вимірюваними доказами християни зобов’язані доводити свою позицію «кожному, хто запитує вас про вашу надію» (1 Петра 3:15). Справа в тому, що ми віримо через докази, а не всупереч їм! Питання про існування Бога і те, яким Він є, слід вирішувати, спираючись на достовірні докази. Доводити такі речі, як існування Бога та істинність християнства, – не справа вибору, а обов’язок! Павло наказав: «Усе досліджуйте і доброго держіться» (1 Солунян 5:21). Коли апостол писав до християн першого століття у Филипах, він говорив про свій «оборону та утвердження Євангелія» (Филип’ян 1:7).
У книзі Дії нам розповідається, що Аполлос «завзято доказував юдеям їхню неправоту, прилюдно доводячи Писанням, що Ісус є Христос» (Дії 18:28). Аполлос змушував юдеїв зважати на докази, і, роблячи це, публічно спростовував їхні численні релігійні помилки. Він досяг цього не через якесь ірраціональне, розмите поняття «віри», а за допомогою неспростовних доказів. Коли Іван Христитель, перебуваючи у в’язниці, почув про діяння Христа, він послав своїх учнів запитати: «Чи Ти є Той, Хто йде, чи нам чекати іншого? А Ісус у відповідь сказав їм: Ідіть і сповістіть Іванові, що чуєте й бачите: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві встають, убогим звіщається Євангеліє» (Матвія 11:3-5). Сенс слів Христа був таким: погляньте на докази та зробіть власний висновок – і саме це зробили Іван і його учні!
Справа в тому, що ні Христос, ні Павло, ні Аполлос, ні будь-хто інший із біблійних персонажів ніколи не сприймав віру інакше, ніж як таку, що ґрунтується на доказах та знаннях. Сьогодні ми повинні розглядати біблійну віру так само.
ВІРА ТА ДОСТОВІРНЕ СВІДЧЕННЯ
Хоча частина доказів, що формують і підтримують віру людини, походить із досвідного знання, водночас інша частина доказів не має такого походження. Насправді, значна частина доказів, які ми використовуємо для побудови й підтримки істинної, біблійної віри, базується на достовірному свідченні. Скептики, звісно, стверджують, що покладання на свідчення іншої людини не може привести до достовірного знання. Однак ми знаємо, що такі історичні постаті, як Джордж Вашингтон, Наполеон і Олександр Великий, жили, хоча жоден із сучасників їх не бачив. Ми знаємо, що Платон, Аристотель і Сократ існували, хоча багато поколінь не мали можливості бачити їх на власні очі. Ми знаємо про численних інших людей та події завдяки достовірним свідченням, що вірно передавалися з покоління в покоління. Якби ми відкинули достовірне свідчення, ми втратили б будь-яке знання про людей і події, які відбувалися за межами життя безпосередніх очевидців.
Біблійний матеріал слугує хорошим тестом для перевірки точності інформації, переданої від однієї людини до іншої. У Марка 16 записаний випадок, коли Марія Магдалина побачила Господа після Його воскресіння. Вона одразу пішла й розповіла іншим учням, які, як зазначає текст, «не повірили» (Марка 16:11). Пізніше Ісус з’явився двом чоловікам, які йшли дорогою. Вони теж повернулися до учнів і повідомили, що Господь живий, але учні «і їм не повірили» (Марка 16:13). Чи були учні виправдані у своєму відкиданні звістки про воскресіння Господа лише тому, що самі не були очевидцями? Чи їхня невіра була якимось проявом «інтелектуальної чесності»? Чи мали вони рацію, відкидаючи два окремі повідомлення, які надходили від надійних очевидців?
Ні, учні не були виправдані у своїй невірі. Більше того, ця невіра не була доказом інтелектуальної чесності. Пізніше, коли Господь з’явився їм, Він однозначно показав, що не схвалює їхнього скептицизму та небажання прийняти достовірне свідчення. Він «докоряв їм за невірство і твердосердя, тому що не повірили тим, які побачили Його воскреслого» (Марка 16:14). Таким чином, сам Господь підтвердив, що достовірне свідчення є достатнім доказом для того, щоб людина могла будувати свою віру. Якщо Марія Магдалина точно передала учням те, що бачила, а вони, своєю чергою, точно передали це іншим, хіба це не є дійсним свідченням, яке заслуговує на довіру і яке могло б стати підставою для справжньої віри у воскресіння? Факти повинні бути передані, перш ніж у них можна буде повірити. У Дії 18 розповідається про обставини, за яких «багато з коринтян, почувши, увірували й охрестилися….» (Дії 18:8). Що вони почули, що привело їх до віри? Вони почули свідчення, яке надав Павло. Отже, віру можна описати як знання, що ґрунтується на достовірному свідченні.
Ще один біблійний приклад, який підтверджує значення достовірного свідчення у формуванні істинної віри, пов’язаний із відмовою одного з апостолів Христа повірити у Його воскресіння без емпіричних доказів. У Івана 20:24-29 записана історія про те, як Хома (часто званий «Хома Невіруючий») відкинув свідчення своїх співучнів, сказавши: «Поки не побачу на Його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця в рани від цвяхів, не вкладу своєї руки в Його бік, — не повірю!» (Івана 20:25). Хому можна похвалити за те, що він прагнув отримати докази, достатні для формування й підтримки його віри, але водночас він не заслуговує на схвалення за відмову прийняти один із законних шляхів отримання таких доказів – достовірне свідчення. Зверніть увагу, що коли Христос з’явився Хомі, Він сказав: «Блаженні ті, які не бачили, а повірили!» (Івана 20:29). Ісус мав на увазі, що хоча Хома міг будувати свою віру на основі безпосередніх, емпіричних доказів, були й такі, хто змушений буде формувати й підтримувати свою віру на основі достовірного свідчення, яке з’явилося значно пізніше за самі події, про які це свідчення говорило. Ті люди, про яких говорив Христос, ніколи не мали б можливості особисто стати свідками того, що бачив Хома. Однак це не означало, що їхня віра буде менш істинною. Вона не втратить своєї цінності через відсутність емпіричних доказів, адже достовірне свідчення надійних очевидців може так само переконливо підтвердити справжність життя, смерті та воскресіння Христа.
ВІРА ТА БАЧЕННЯ
Безперечно, значна частина непорозумінь щодо віри та знання виникла через неправильне тлумачення слів Павла у 2 Коринтян 5:7, де апостол зазначив: «ми живемо вірою, а не тим, що бачимо». Щоб правильно зрозуміти цей або будь-який інший уривок Писання, необхідно уважно розглянути як безпосередній, так і віддалений контекст. Павло пояснює свою думку у цьому ж розділі, у вірші 16: «Тому ми відтепер нікого не знаємо за тілом. Хоч ми знали Христа за тілом, але тепер більше не знаємо». Іншими словами, Ісус у минулому був тут у тілі, і тому Його можна було знати безпосередньо. Але на момент написання 2 Коринтян 5:16 ситуація змінилася, оскільки Христос уже не перебував на землі, що й змусило Павла наголосити: «тепер більше не знаємо». Звісно, Христа все ще можна було пізнати (2 Тимофія 1:12), але не «за тілом». Якби Павло писав 2 Коринтян кілька років раніше, коли Христос ще жив на Близькому Сході, цих уривків (5:7,16) просто не було б у його посланні. Але оскільки воно було написане після вознесіння Христа, апостол змушений був провести такий паралель у 2 Коринтян 5:7.
Його думка була досить проста: був час, коли віра і бачення йшли разом. Тобто в певний період історії люди вірили через те, що бачили. Це стосувалося, наприклад, Хоми, коли Христос після воскресіння сказав йому: «Тому що ти побачив Мене, ти повірив?» (Івана 20:29). Самаряни увірували в Господа, принаймні частково, тому що бачили Його (Івана 4:41). Це було логічним для багатьох людей першого століття, які мали можливість особисто спостерігати такі події, як чудеса Христа, Його смерть і воскресіння, а також дивовижні знамення та чудеса, які творили апостоли після Його вознесіння.
Однак, як ми вже зазначали раніше, хоча віра іноді може протиставлятися засобу отримання знання (наприклад, зору), вона ніколи не протиставляється самому знанню. Павло у 2 Коринтян 5:7, говорячи «адже ми живемо вірою, а не тим, що бачимо», не мав наміру протиставляти віру та знання, а лише порівнював віру, яка виникає через бачення, з вірою, що походить з інших джерел пізнання (наприклад, достовірного свідчення, логічного висновку тощо).
Сьогодні християни можуть мати справжню, непохитну віру без особистого бачення, завдяки достовірному свідченню надійних очевидців та іншим засобам пізнання, які не обов’язково залежать від особистого спостереження. Саме на цьому наголошував Петро, коли писав про Христа: «Ви Його любите, не бачивши, ви вірите в Нього, хоча не бачите нині, радієте невимовною і преславною радістю, тому що досягаєте мети вашої віри — спасіння душ!» (1 Петра 1:8-9). Усі ми віримо у людей, місця та події, яких ніколи не бачили особисто, і яких жоден із наших сучасників не спостерігав безпосередньо. Однак це жодним чином не применшує реальності цих людей, місць чи подій. Так само це не зменшує значущості віри, яка виникає через достовірне свідчення людей минулого, які особисто були свідками цих подій. Дійсно, людина може «ходити вірою, а не видінням», і при цьому мати знання.
ВІРА ТА ОБ’ЯВЛЕННЯ
Біблійна віра, окрім того, що може виникати через бачення, досвідне знання та достовірне свідчення, часто формується завдяки об’явленню. Об’явлення визначається як «надприродне відкриття Богом будь-якої істини, яку неможливо було б відкрити лише людським розумом». Теїст стверджує, що Бог відкрив Себе людству через шістдесят шість книг Біблії в особливий спосіб. Якщо говорити загалом, існує лише одне постійне об’явлення — це надприродне об’явлення, викладене у Святому Письмі. Однак, протягом історії людства Бог відкривав Себе і Свою волю щонайменше трьома способами: через теофанії, чудеса та безпосереднє спілкування.
Теофанії – це явлення Бога Самого. Він представлений як Той, що перебуває між херувимами (Псалмів 79:2; 98:1). Він явився Мойсеєві в палаючому кущі (Вихід 3:2). Він з’явився Йову у бурі (Йова 38:1; 40:6). Найвище проявлення теофанії відбулося в втіленні, коли Ісус Христос став плоттю і перебував серед людей (Івана 1:1-5,14; 3:16; 14:9).
Чудеса були ще одним способом Божого об’явлення, що не лише демонстрували Його силу та присутність, але й підкреслювали великі істини. Творець Всесвіту виявив Свою славу у творінні (Псалмів 18:2; Римлян 1:20-21). Чудеса підтверджували пророчі слова і служили доказом Божої всемогутності для Його народу.
Безпосереднє спілкування – ще один спосіб, через який Бог відкривав Себе. Він передавав людям Свої думки та Свою волю. Іноді це відбувалося через чутний голос, як коли Бог наказав Адаму й Єві не їсти з дерева пізнання добра і зла (Буття 2:16-17). Часом Він говорив через видіння та сни (Буття 20:3; Числа 12:6). В окремих випадках Його присутність була виявлена навіть у такий незвичний спосіб, як промовляння через вуста ослиці (Числа 22:28). Бог також відкривав Свої думки і Свою волю людям через Святого Духа (Івана 16:13; 2 Петра 1:20-21).
Справжня біблійна віра може ґрунтуватися на різних шляхах отримання доказів. Часто, а можна сказати навіть дуже часто, ці докази базуються на свідченнях, отриманих через об’явлення, саме тому Павло написав: «Тому віра — від слухання, а слухання — через Слово Христа» (Римлян 10:17).
Розум відіграє важливу роль у формуванні віри через об’явлення, адже саме здатність до правильного мислення допомагає людині будувати свою віру. Чи є розумним вірити в Бога? Враховуючи кількість і характер доказів, що підтверджують Його існування поза будь-якими розумними сумнівами, безумовно, так! Чи є розумним приймати Біблію як натхненне Боже Слово? Враховуючи кількість і характер доказів, що доводять цей факт поза будь-якими розумними сумнівами, безперечно, так! Чи є розумним визнавати Ісуса Христа як народженого від діви, воскреслого Сина Божого? Враховуючи кількість і характер доказів, що підтверджують цю істину поза будь-якими розумними сумнівами, безперечно, так! Правильне мислення та застосування Закону раціональності (який стверджує, що ми повинні приймати лише ті висновки, для яких є достатні докази) дозволяє християнам не лише будувати істинну віру, але й підтверджувати достовірність Божого Слова та спростовувати неправдиві твердження про хибні «об’явлення».
ВІРА ТА СУМНІВ
Чи передбачає біблійна віра сумнів? Ні, абсолютно ні — ніколи! Насправді, віра є повною протилежністю сумніву, що можна побачити, досліджуючи Римлян 14:23 та Якова 1:6-8. У Посланні до Римлян Павло написав: «А хто сумнівається, коли їсть, — уже осуджений, бо робить це не з віри. А все, що не з віри, — гріх» (Римлян 14:23). У Посланні Якова говориться: «Та нехай просить з вірою, без жодного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, котру підіймають та женуть вітри. Така людина хай не думає, що отримає щось від Господа, адже двоєдушний чоловік непостійний на всіх своїх шляхах» (Якова 1:6-8).
Протягом усього Нового Завіту «сумнів» подається в негативному світлі як те, чого слід уникати. Ісус пояснив Своїм учням, що вони зможуть пересувати гори, якщо тільки віритимуть і не сумніватимуться (Матвія 21:21-22; Марка 11:23-24). Павло попереджав християн у Римі, що вони будуть засуджені, якщо сумніватимуться щодо споживання їжі, принесеної в жертву ідолам (Римлян 14:23). Класичний приклад — це історія «Хоми Невіруючого», до якого Христос сказав: «Не будь невіруючий, але віруючий!» (Івана 20:27). Бути християнином не означає, що наша віра ніколи не зазнає випробувань або не буде піддана сумнівам. Але важливо розрізняти: віра не передбачає сумніву, але це не означає, що віра ніколи не стикнеться із сумнівами.
У Івана 7:15 сказано, що коли Ісус навчав юдеїв у храмі, вони дивувалися Його вченню. Але Ісус відповів їм: «Моя наука — не Моя, але Того, Хто Мене послав. Якщо хто хоче чинити Його волю, той пізнає вчення, чи воно від Бога, чи Я говорю від Себе» (Івана 7:16-17). Сенс слів Ісуса полягав у тому, що Бог дав людям свободу вибору. Якщо людина бажає, вона може прийняти Бога і Його вчення, але Бог ніколи не буде нав’язувати Себе людині. Наприкінці книги Об’явлення апостол Іван написав: «Хто бажає, нехай візьме воду життя даром» (Об’явлення 22:17). Ключова фраза тут — «Хто бажає». Невір’я має бути замінене сильною рішучістю та оновленою ревністю, які здатні підтримати нашу віру навіть (і особливо!) перед лицем сумнівів.
ВИСНОВКИ
Біблійна віра — це переконання, засноване на достовірних доказах, незалежно від того, чи ці докази походять із досвідного знання, надійного свідчення чи Божого об’явлення. Але є один важливий момент, який слід підкреслити: Біблія ніде не згадує та не визнає легітимності такого поняття, як «стрибок віри». Віра завжди ґрунтується на доказах і знанні. Замість «стрибка в темряву», біблійна віра — це «ходіння у світлі».
Питання—Урок 2
ПРАВДА ЧИ НЕПРАВДА
Напишіть ПРАВДА або НЕПРАВДА у пропусках перед наступними твердженнями.
- ______________ Доводити такі речі, як існування Бога та істинність християнства, є вибором, а не обов’язком.
- ______________ Віра є незалежною від знання.
- ______________ Не всяка віра ґрунтується на досвідному знанні.
- ______________ Біблійна віра не може походити від достовірного свідчення.
- ______________ Учні швидко повірили свідченню Марії Магдаліни.
- ______________ Ми часто маємо віру в речі, які можемо бачити власними очима.
- ______________ Біблійна віра ніколи не передбачає сумніву.
- ______________ Бог не наділив людину свободою волі.
ВИБІР ВІДПОВІДІ
Обведіть правильну відповідь(і).
- Ця людина сказала, що не повірить у воскресіння Ісуса, якщо не зможе доторкнутися до Нього фізично.
- (a) Павло
- (b) Іван
- (c) Хома
- (d) Андрій
- Це єдине постійне об’явлення Бога.
- (a) Писання
- (b) Теофанії
- (c) Чудеса
- (d) Безпосередні об’явлення
- Ті, хто писали Біблію, були керовані:
- (a) Юдейськими рабинами
- (b) Святим Духом
- (c) Монахами
- (d) Власними думками
- Надприродне відкриття Богом істини, яку неможливо відкрити лише людським розумом.
- (a) Теологія
- (b) Об’явлення
- (c) Натхнення
- (d) Підтвердження
- Біблійна віра може бути отримана всіма наступними шляхами, окрім:
- (a) Достовірного свідчення
- (b) Досвідного знання
- (c) Божого об’явлення
- (d) Сумніву
ВСТАНОВІТЬ ВІДПОВІДНІСТЬ:
Встановіть відповідність між пов’язаними поняттями (впишіть правильну літеру у пробіл біля кожного номера).
- _____ Зростайте в благодаті й пізнанні Ісуса
- _____ Бог хоче, щоб всі люди мали знання істини
- _____ Будьте завжди готові дати відповідь про вашу надію
- _____ Досліджуйте все
- _____ Живемо вірою, а не тим, що бачимо
- _____ Не будь невіруючий, але віруючий
- _____ Все, що не з віри – гріх
- _____ Просіть з вірою, без жодного сумніву
- Івана 20:27
- 1 Солунян 5:21
- 2 Петра 3:18
- 1 Тимофія 2:4
- 2 Коринтян 5:7
- Якова 1:6-7
- Римлян 14:23
- 1 Петра 3:15
ЗАПОВНІТЬ ПРОПУСКИ
- Віра це не « ______________ в темряву», біблійна віра — це « ______________ у світлі».
- Бог ______________ Себе людству через ______________ ______________ книг Біблії.
- ______________ є повною протилежністю ______________ .
- Аполлос використовував ______________ , щоб довести, що Ісус є ______________ .
- ______________ підтверджували пророчі слова.
[1] Вудс, Гай Н. (1994), “Віра проти знання?”, Gospel Advocate, 136[2]:31, лютий.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
