Курс середнього рівня вивчення християнських свідчень від Apologetics Press

ВІРА І ЗНАННЯ — ЧАСТИНА 1

«Немає достатніх доказів, щоб абсолютно довести існування Бога, але є достатньо доказів, щоб виправдати припущення або віру в існування Бога.»

«Віра передбачає щось менше, ніж знання… Вона, стоячи між знанням і незнанням, упевненістю і довірливістю, певною мірою поєднує в собі риси обох. Вона має певні свідчення, що пов’язують її зі знанням, але водночас має певну невизначеність, оскільки докази є непрямими.»

«Вже не через твоє свідчення віримо, а тому, що самі чули та знаємо, що Він — справжній Спаситель світу» (Івана 4:42).

Навіть побіжне читання трьох наведених вище тверджень показує, що перші два різко контрастують із третім. Перші два висловлювання стверджують, що віра ґрунтується на недоведених припущеннях, які породжують особисту систему переконань, сповнену невизначеності. Третє твердження, написане натхненним апостолом Іваном, описує самарян, чия віра в Божество Господа ґрунтувалася на тому, що вони знали, що Він є Спасителем, завдяки достовірним свідченням.

Очевидно, що обидва підходи не можуть бути правильними одночасно, адже вони представляють взаємовиключні погляди на біблійну віру. З одного боку, нас просять повірити, що віра — це лише «припущення», яке людина приймає через бажання вірити в щось довірливо. З іншого боку, біблійний текст навчає нас, що знання є невід’ємною частиною віри, і що віра не є просто освіченим здогадом чи безпідставним припущенням.

ЧОМУ ВИНИКАЄ ПЛУТАНИНА?

Протягом багатьох років противники віри визначали її різними непривабливими способами, наприклад: «здатність вірити в те, що ти знаєш, є неправдою» або «нелогічне вірування в здійснення малоймовірного». На жаль, навіть деякі нібито «нейтральні» авторитети сприяли поширенню цієї плутанини. Наприклад, поважні словники визначають віру так: «тверде переконання в чомусь, для чого немає доказів» (Webster’s Ninth New Collegiate), «вірування, що не ґрунтується на логічному доказі або матеріальних свідченнях» (American Heritage, четверте видання), «тверде переконання, особливо без логічного доказу» (Oxford Illustrated American Dictionary). Однак сучасні словники не є стандартом для визначення біблійних термінів. Біблійне вчення про віру не залежить від сучасного використання англійського слова.

Як не дивно, значну частину нинішньої плутанини щодо визначення біблійної віри спричинили самі представники релігійної спільноти. Наприклад, відомий німецький теолог Ганс Кюнг писав: «Навіть у вірі немає певності, повністю вільної від сумнівів. У вірі ми повинні віддати себе чомусь невизначеному» (1980, с. 61[1]). Популярний телепроповідник Роберт Шуллер висловився ще більш категорично: «Віра — це відданість недоведеному припущенню… І атеїст, і теїст здійснюють акт віри. Атеїст вірить у ніщо. Теїст вірить у щось. Але обидва роблять вибір на користь недоведеної гіпотези» (1984[2]). Якщо ці люди праві, то віра або ґрунтується на відсутності будь-яких доказів, або ж складається з невеликої кількості знань та величезної частки невизначеності, що дозволяє людям «діяти так, ніби вони щось знають», хоча насправді вони цього не знають. Чи дивно після цього, що в сучасному світі існує стільки плутанини щодо поняття біблійної віри?

ВАЖЛИВІСТЬ ПРАВИЛЬНОГО РОЗУМІННЯ ВІРИ

Зрештою, неправильні уявлення про віру шкодять або навіть руйнують ефективність християнства. На відміну від багатьох інших релігій, християнство завжди ґрунтувалося на історичних фактах. Від історичності Самого Ісуса до реальності Його воскресіння – християнство змагалося на ринку ідей, маючи фактичність як свою непохитну основу. Хоча, можливо, правдиво сказати, що деякі релігії найкраще процвітають у таємниці, християнство не є однією з них. Навпаки, воно призначене для відкритої презентації, захисту та оцінки на очах усього світу. Як зазначив один автор: «Християнство – це релігія знання та впевненості» (Льюїс, 1987, с. 47, вид. додано[3]). Тому, коли хтось стверджує, що християнство засноване на непідтвердженій (і зрештою непідтверджуваній) системі переконань, яку туманно називають «вірою», він позбавляє християнство одного з найважливіших його стовпів – перевірюваності, що ґрунтується на історичних фактах.

Хоча майже кожен, кого ви запитаєте, теоретично визнає, що знання та істина є незамінними атрибутами розумного, повсякденного існування, на практиці багато людей живуть так, ніби знання та істина зрештою не мають значення. Більшість людства керується абстрактною, заплутаною і значною мірою непослідовною системою особистої поведінки. Це, м’яко кажучи, дивно. У більшості питань людина, швидше за все, наполягатиме на повній об’єктивності. Наприклад, щодо своїх харчових звичок він може сказати: «Я не буду їсти цю їжу, бо вона містить бактеріальні токсини, які можуть мене вбити». Щодо питань цивільного права він може заявити: «Ця дія є незаконною, бо порушує мої права». Проте коли мова заходить про релігію загалом і про християнство зокрема, суб’єктивність починає панувати. Люди можуть бути цілковито впевнені у своїх переконаннях у фізичній сфері, але водночас абсолютно невпевнені у своїх духовних переконаннях. Наприклад, коли людину, яка вірить у Бога, запитують, чи існує Бог, вона може відповісти: «Я вірю, що Він існує», або «Я сподіваюся, що Він існує», або «Я думаю, що Він існує». Але рідко можна почути тверде: «Я знаю, що Він існує». Або якщо християнина запитати: «Чи ти знаєш, що ти спасенний?», відповідь може бути такою: «Я вірю, що я спасенний», або «Я сподіваюся, що я спасенний», або «Я думаю, що я спасенний». Але рідко можна почути впевнене: «Так, я знаю, що я спасенний».

Це справді сумний стан справ. Ми дійшли до того, що в таких буденних питаннях, як вибір їжі чи юридичні суперечки, об’єктивність практично стала абсолютною вимогою. Тим часом у значно важливішій сфері духовних питань ми не лише очікуємо суб’єктивності, а в багатьох випадках навіть наполягаємо на ній – хоча не стали б цього терпіти в жодній іншій сфері свого життя. Очевидно, що деякі з нас або колись знали, але давно забули, або ніколи насправді не розуміли належного зв’язку між істиною та вірою. Подібним чином ми або забули, або нас уже не хвилює, яку шкоду може спричинити неправильне розуміння істини та її зв’язку з вірою.

Настав час християнам знову зміцнитися тією ж високою пошаною до істини та віри, яку висловив Ісус, коли сказав: «І пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить!» (Івана 8:32). Християнство – це не якась туманна, фантастична релігія в стилі «я-сподіваюся-на-краще», що ґрунтується на загадковому, казковому понятті, відомому як «віра». Навпаки, воно вкорінене й укріплене доведеною існуванням єдиного істинного Бога і перевірюваною історичною достовірністю свідчень про життя, смерть і воскресіння Його Сина. Коли апостол Іван писав, щоб утішити та запевнити християн першого століття, які переживали численні випробування та переслідування, він сказав: «Ось це я написав вам, [віруючим в Ім’я Божого Сина], щоб ви знали, що віруючи в Ім’я Божого Сина, маєте вічне життя» (1 Івана 5:13, вид. додано). Отже, згідно з Ісусом та Іваном, людина не лише може знати щось, але й може знати, що вона знає це.

За цим твердженням стоять певні незаперечні та надзвичайно важливі наслідки. Подумайте ось про що. Якщо людина не може знати (з упевненістю), що Бог існує, то вона не може знати (з упевненістю), що Біблія є Його натхненним Словом. Якщо людина не може знати, що Біблія є натхненним Словом Божим, то вона не може знати, що Ісус є Божим Сином, адже саме Біблія є основою для такої заяви. Якщо людина не може знати, що Христос є Божим Сином, то вона не може знати, що вона спасенна. Але Іван сказав дуже чітко: «Ось це я написав вам… щоб ви знали, що маєте вічне життя».

Християни – це не агностики! Агностик каже: «Я не можу знати, чи існує Бог». Християни ж, навпаки, знають, що Бог існує (пор. Псалмів 45:11). Подумайте про альтернативу. Невже християни служать Богові, Який «може» або «не може» існувати? Невже християни вірять у Біблію, яка «може» або «не може» бути натхненною? Невже християни покладають свою віру, довіру й послух на Христа, Який «може» або «не може» бути Сином Божим? Звичайно, ні!

ЗВ’ЯЗОК ВІРИ З ПЕРЕКОНАННЯМ, ПОЧУТТЯМИ ТА ЩИРІСТЮ

Не рідко можна почути, як хтось каже про певне переконання, яке явно неможливо довести: «Це просто питання віри». Або ж якщо хтось шукає поради щодо певного вибору, друзі та знайомі можуть порадити: «Просто йди за вірою». Скільки разів ми чули вислів, що певне переконання чи дія — це лише «стрибок віри»? Хоча справді слово «віра» часто використовується в такому контексті і хоча кожне з цих тверджень може виражати певне «переконання», факт залишається фактом: таке використання не відповідає біблійному розумінню віри.

Віра та переконання

Чи є віра переконанням? Так, віра є видом переконання. Однак питання полягає в тому, яке саме переконання відповідає біблійній вірі. Переконання передусім означає судження про те, що щось є правдою. Проте переконання може бути як слабким, так і сильним. Якщо я кажу: «Я вірю, що завтра може бути дощ», це приклад слабкого переконання. Це моя думка, яка, хоч я й сподіваюся, що вона правильна, залишається такою, яку я не можу довести. Але якщо я кажу: «Я вірю, що вердикт про вину на суді злочинця є правильним і справедливим», це вже приклад сильного переконання, оскільки я можу навести фактичні причини для свого переконання, ґрунтуючись на наявних свідченнях. Розглядаючи ідею «слабких» та «сильних» переконань, філософ Девід Лайп зазначив: «Різниця між цими двома видами переконань залежить від причин, які їх породжують» (н.д., с. 3, вид. додано[4]). Сильне переконання — це раціональний акт, заснований на достатніх доказах, тоді як слабке переконання виникає через емоції або особисті інтереси.

Біблійна віра — це сильне переконання, що базується на достатніх, достовірних доказах. Хоча слово «віра» зустрічається в Старому Завіті (у версії Короля Якова) лише двічі (Повторення Закону 32:20 і Аввакума 2:4), сама концепція віри представлена через такі слова, як «надія» (Псалмів 4:6; Ісаї 26:4), «довіра» (2 Хронік 20:20) та «страх Божий» (Буття 20:11; Псалмів 110:10; Екклезіаста 12:13). У Новому Завіті слово «віра» походить від грецького pistis, що, за визначенням грецького вченого В. Е. Вайна, означає «тверде переконання, впевненість, заснована на почутому… використовується в Новому Завіті завжди у значенні віри в Бога або Христа чи у духовних питаннях» (1940, 2:71[5]). У Біблії pistis найчастіше використовується у значенні довіри чи впевненості, саме тому Петро наказав християнам: «Будьте завжди готові дати відповідь кожному, хто запитує вас про вашу надію» (1 Петра 3:15). Такий захист напряму пов’язаний із причиною для віри, оскільки на його підтримку можна навести обґрунтовані аргументи.

Віра, почуття та щирість

Але яку роль відіграють почуття та щирість у біблійній вірі? Безперечно, ми живемо у світі, де почуття та емоції часто ставлять вище за вчення, викладене у Слові Божому. Багато людей прагнуть знайти релігію, яка більше «відчувається, ніж пояснюється». Однак факт залишається фактом: де немає Божого Слова, там не може бути віри, адже «віра — від слухання, а слухання — через Слово Христа» (Римлян 10:17). Особисті почуття та емоції просто не є надійним духовним орієнтиром. Коли Самсон порушив свою обітницю перед Богом і втратив силу, він сказав: «Вийду і вчиню так, як і завжди, скину їх із себе! Та він не знав, що Господь відступив від нього» (Суддів 16:20). Самсон вірив, що Бог усе ще був із ним, хоча насправді це було не так. Коли Яків залишав намет свого батька, він, очевидно, думав, що залишив Бога позаду. Однак, побачивши сон про те, що часто називають «драбиною Якова», він прокинувся і вигукнув: «Є Господь на цьому місці, а я й не знав» (Буття 28:16). Досвід Якова з його почуттями був прямо протилежним досвіду Самсона. Самсон відчував, що Бог із ним, але Бога не було. Яків думав, що Бога немає, але Бог був із ним. В обох випадках їхні почуття були ненадійними. Згодом Яків щиро вірив, що його син Йосип помер (Буття 37:34), але його почуття не були надійним орієнтиром, бо приблизно через 22 роки він дізнався, що Йосип живий і процвітає в Єгипті (45:26-27). Хоча біблійна віра викликає у людини певні почуття та емоції, навпаки це не працює. Тобто віра, оскільки вона заснована на доказах і знаннях, не народжується і не посилюється через почуття чи емоції.

Так само щирість не дорівнює біблійній вірі. Безперечно, людина, яка прагне будувати та підтримувати непохитну віру, має бути щирою. І знову ж таки, хоча віра може (і часто справді) породжувати в людині щирість (1 Тимофія 1:5), віра – це не те саме, що щирість.

Розгляньмо випадок Ози, описаний у 2 Самуїла 6. Ізраїльтяни повернули Ковчег Завіту, який філістимляни захопили в попередній битві. Цар Давид наказав покласти Ковчег на віз, який вели Оза і його брати, щоб перевезти його до Єрусалима. Коли воли його нахилили (6:6a), Оза, очевидно, щиро побоюючись, що священний Ковчег впаде і розіб’ється, простягнув руку, щоб його підтримати (6:6b). Але Бог заборонив ізраїльтянам торкатися Його святих речей (Числа 4:15). І в ту ж мить, коли Оза доторкнувся до Ковчега, Бог убив його (6:7).

Був Оза щирий? Безперечно. А чи вважав він особисто свою дію в той фатальний день щирим «вчинком віри»? Без сумніву. Але ні його щирість, ні «віра», яку він небезпечно побудував на ній, не мали жодної цінності і не змогли врятувати його від Божого гніву. Оза знехтував Божим Словом з цього питання, що за визначенням означало, що його дія не була «вчинком віри» (пор. Римлян 10:17), незалежно від того, наскільки благими були його наміри чи наскільки він був щирим. Недарма Біблія чітко зазначає: «А Господь розлютився на Озу за провину, і його там уразив Бог, і там, біля Господнього ковчега перед Богом, він помер» (2 Самуїла 6:7, вид. додано). Віра—біблійна віра—це не просто щирість, а також послух.

Отже, хоча віра може позитивно впливати на емоції і водночас може посилювати бажання людини бути щирою, сама віра не є кінцевим результатом, породженим особистими почуттями чи деклараціями щирості. Щось більше має бути залучене. Це «щось» — розум, поєднаний зі знанням.

ВІРА І РОЗУМ

Хоча Біблія і християнство справді наголошують на необхідності будування та зміцнення віри, неправда, що цей акцент робиться за рахунок розуму чи раціонального мислення. Насправді, у Біблії віра і розум тісно взаємопов’язані. Розгляньмо слова Луки про християн у Верії: «Ці були шляхетніші від тих, які в Солуні. Вони прийняли слово з усією ревністю, щодня досліджуючи Писання, чи так воно є» (Дії 17:11). Віра верійців не була відокремлена від розуму. Усвідомлювали вони це чи ні, але щодня вони застосовували те, що відоме як закон раціональності, і робили висновки лише на основі достатніх доказів—і за це вони були похвалені! Висновок для всіх віруючих очевидний: Господь очікує від нас, що ми будемо використовувати дані Ним здібності до розуму і раціонального мислення, щоб досліджувати свідчення й докази, аби ми могли «усе досліджувати» (1 Солунян 5:21), «випробовувати духів» (1 Івана 4:1) і «держатися доброго» (1 Солунян 5:21).

Якщо використовувати їх правильно, віра і розум приведуть до однієї й тієї ж істини. Розгляньмо, наприклад, Всесвіт. Він існує, і закон причини та наслідку говорить, що він повинен мати достатню причину свого існування. Отже, логічно припустити, що цей складно спроектований Всесвіт мав Творця. Вибір стоїть між поясненням, що Всесвіт виник лише через матерію, або що його існування і впорядкованість є результатом чогось більшого, ніж просто матерія. Таким чином, різниця між двома моделями пояснення полягає у виборі між: (а) часом, випадковістю та природними властивостями матерії або (б) задумом, творінням та невід’ємними законами організації. Наявні докази чітко вказують на існування вічного, самосущого Розуму, який створив цей Всесвіт і все, що в ньому. Атеїсти ж очікують, що ми повіримо, ніби цей високоорганізований, добре продуманий Всесвіт (разом із надзвичайно складним життям) «просто випадково з’явився». Але така думка є нелогічною, нераціональною і не підтверджується жодними фактами.

Так само логічно вірити, що Біблія є Божим Словом. Немає жодної іншої книги у світі, подібної до неї. Докази натхненності Біблії можна знайти як у зовнішніх, так і у внутрішніх джерелах. Зовнішні докази натхненності включають такі речі, як історична документація біблійних осіб, місць і подій або археологічні знахідки, що підтверджують біблійні твердження чи обставини. Внутрішні докази є частиною самої біблійної тканини. Єдність Біблії, виконані пророчі передбачення та наукові відомості, що випереджають свій час (якщо навести лише три приклади), не мають аналогів в історії людства і свідчать про те, що саме існування Святого Письма не можна пояснити жодним іншим способом, окрім як визнати, що воно є результатом керівництва, нагляду і проводу Всевишнього Розуму.

Чи протистоїть віра розуму? Аж ніяк! Розум є тихим, але міцним партнером віри.

Питання—Урок 1

ПРАВДА ЧИ НЕПРАВДА

Напишіть ПРАВДА або НЕПРАВДА у пропусках перед наступними твердженнями.

1. ______________ Біблійна віра ґрунтується на певних непідтверджуваних припущеннях.
2. ______________ Християнство призначене для відкритого представлення, захисту та оцінювання на очах у суспільства.
3. ______________ Віра може бути як слабкою, так і сильною, залежно від доказів.
4. ______________ Особисті почуття та емоції є надійними духовними керівниками.
5. ______________ Кожен у релігійній громаді має правильне уявлення про віру.
6. ______________ Неправильні уявлення про віру можуть зашкодити або зруйнувати ефективність християнства.
7. ______________ Біблія навчає, що ми можемо знати, що спасенні.
8. ______________ Оза загинув, коли доторкнувся до Ковчега.

ВИБІР ВІДПОВІДІ

Обведіть правильну відповідь(і).

1. Віра ґрунтується на всьому наступному, окрім:
   • (a) Знання
   • (b) Розуму
   • (c) Божого Слова
   • (d) Емоцій
2. Ця людина вважала, що Бог усе ще був із ним, хоча насправді Бог залишив його.
   • (a) Самсон
   • (b) Іван
   • (c) Ной
   • (d) Авраам
3. Ця людина думала, що Бога немає з ним, але Бог був.
   • (a) Яків
   • (b) Ісак
   • (c) Самсон
   • (d) Єлисей
4. Яка група людей «прийняли слово з усією ревністю, щодня досліджуючи Писання, чи так воно є» (Дії 17:10-11)?
   • (a) Солуняни
   • (b) Римляни
   • (c) Верійці
   • (d) Ефесяни
5. Виходячи з доказів, є розумним вірити, що Біблія є:
   • (a) Казкою
   • (b) Божим Словом
   • (c) Книгою, написаною брехунами
   • (d) Книгою, написаною божевільними

ЗАПОВНІТЬ ПРОПУСКИ

1. Знання є невід’ємною частиною ______________ .
2. Християнство завжди ґрунтувалося на історичних ______________ .
3. Сильне переконання — це раціональний акт, заснований на достатніх ______________ .
4. Слабке переконання виникає через ______________ або ______________   ______________ .
5. Біблійна віра—це не просто щирість, а також ______________ .
6. Верійці застосовували закон ______________ , і робили ______________ лише на основі достатніх ______________ .

ЗАПОВНІТЬ ПРОПУСКИ У БІБЛІЙНИХ ВІРШАХ

(Переклад Турконяка, UTT)

1. Івана 4:42: «Вже не через твоє свідчення ______________ , а тому, що самі ______________ та ______________ , що Він — справжній Спаситель світу».
2. Івана 8:32: «І ______________   ______________ , а ______________ вас ______________ зробить!»
3. 1 Петра 3:15: «Господа Христа ______________ у ваших серцях і будьте завжди ______________ дати ______________   ______________ , хто запитує вас про вашу ______________ ».
4. Римлян 10:17: «Тому ______________ — від ______________ , а слухання — через ______________ Христа».
5. 1 Івана 5:13: «Ось це я ______________ вам, [ ______________ в Ім’я Божого Сина], щоб ви ______________ , що віруючи в ______________ Божого Сина, маєте ______________  ______________ ».

---

[1] Кюнг, Ганс (1980), Чи існує Бог? (Нью-Йорк: Doubleday).

[2] Шуллер, Роберт (1984), «Година молитви», 5 лютого.

[3] Льюїс, Марк (1987), «Ось як ви пізнаєте…», Ісус Навин: Коментар — екзегетичний, гомілетичний, ред. В. С. Клайн (Остін, Техас: Firm Foundation), с. 46-55.

[4] Лайп, Девід Л. (без дати), Віра і знання (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press).

[5] Вайн, В. Е. (1940), Тлумачний словник слів Нового Завіту (Олд Таппан, Нью-Джерсі: Revell).

---

Published March 31, 2025