Віра, докази та достовірне свідчення
Може здатися дивним для декого дізнатися, що Хома не був єдиним «учнем, який сумнівався» відразу після воскресіння Ісуса. Чи пам’ятаєте Ви, що сталося, коли Марія Магдалина, перша, кому з’явився Ісус, пішла сповістити апостолів, які оплакували Його, про порожній гріб і воскресіння? Коли апостоли «дізнавшись, що Він живий і що вона бачила Його, не повірили» (Марка 16:11, вид. додано). За свідченням Луки, слова Марії Магдалини та жінок, які були з нею, «здалися тим вигадкою» (Луки 24:11) або «нісенітницею». Пізніше, коли два учні, що йшли до Емауса, розповіли апостолам, як Ісус з’явився і їм, апостоли «і їм не повірили» (Марка 16:13). Коли ж Ісус нарешті з’явився апостолам (без Хоми) увечері в день Свого воскресіння (Івана 20:19), Він запитав їх про їхні «сумніви» (Луки 24:38) і «докоряв їм за невірство і твердосердя, тому що не повірили тим, які побачили Його воскреслого» (Марка 16:14). Потім, коли Ісус з’явився апостолам через вісім днів, цього разу у присутності Хоми, Він сказав йому: «не будь невіруючий, але віруючий!» (Івана 20:27).
Ті, що були найближчими до Ісуса під час Його служіння, спочатку засумнівалися у Його воскресінні з мертвих і справедливо були докорені за свою невіру. Хоча більшість із нас, ймовірно, також могла б мати подібні сумніви, все ж апостоли мали повірити свідченню Марії Магдалини, коли вона розповіла про порожній гріб і воскреслого Спасителя. Проте й віруючим сьогодні потрібно бути обережними, щоб не тлумачити Ісусові докори невірства як заохочення до популярного уявлення, що християнство — це релігія емоцій, у якій докази нібито відсутні або непотрібні.
ДОКАЗИ
Оскільки Біблія багаторазово свідчить, що віра християн ґрунтується на істині, розумі, знанні та доказах (Римлян 1:20; Псалмів 18:2–5; Івана 5:31–47; Дії 1:3; 26:25), дехто може запитати, чому Ісус докоряв апостолам за сумніви у Його воскресінні ще до того, як вони побачили Його живого (Марка 16:14; пор. Луки 24:38). Чи очікував Ісус, що апостоли матимуть віру у Його воскресіння без доказів? І чому Ісус сказав Хомі: «Блаженні ті, які не бачили, а повірили!» (Івана 20:29)? Чи схвалював Ісус віру без підтвердження, мінливу й безпідставну?
Насправді ні Хома, ні жоден апостол не були докорені за бажання мати докази воскресіння Ісуса. Вони справедливо були докорені, по-перше, за те, що сумнівалися у достовірних свідченнях, які вже мали, і, по-друге, за те, що вимагали більше доказів, ніж було потрібно, щоб мати тверду віру у воскреслого Спасителя.
Пророцтва
Той Самий, Кого Петро визнав «Христом, Сином Бога Живого» (Матвія 16:16); Той Самий, Хто воскресив Лазаря з мертвих (Івана 11:43–44); Той Самий, Кого вони бачили переображеним (Матвія 17:5–9); Той Самий, Хто творив численні чудеса перед їхніми очима (Івана 20:30); Той Самий, Хто точно передрік Петрове триразове відречення (Матвія 26:34,75); Той Самий, Хто пророкував Свою зраду, бичування та розп’яття (Матвія 20:18–19): цей Самий Ісус неодноразово передвіщав Своє воскресіння, навіть указуючи день, коли це станеться (Івана 2:19; Матвія 12:40; 16:21; 17:22–23; 20:18–19; 26:32). Пророцтва Ісуса про Своє воскресіння були настільки відомими, що навіть Його вороги знали про них. Адже «зібралися первосвященики та фарисеї до Пилата і кажуть: Пане, ми пригадали, що той обманщик сказав ще за життя: Через три дні Я воскресну! Тож накажи стерегти гробницю до третього дня, щоби часом Його учні, прийшовши вночі, не викрали Його» (Матвія 27:62–64).
То чому ж Ісус докоряв апостолам за невіру після Свого воскресіння? Чи натякав Він, що вони повинні поводитися як наївні люди, які вірять у все почуте? («Простодушний вірить усякому слову, а кмітливий приходить до іншого рішення» — Приповісті 14:15) Звісно, ні. Ісус мав повне право докоряти апостолам, насамперед тому, що вони відмовилися повірити Його слову (пор. Римлян 10:17). Вони бачили, як Він воскресав мертвих. Вони були свідками Його бездоганного життя. Вони чули Його істинні, послідовні слова, у тому числі й численні пророцтва про зраду, арешт, бичування й розп’яття. У них були всі логічні підстави вірити словам Ісуса про Своє воскресіння. Все, що вони коли-небудь чули й бачили від Нього, було правдивим і чистим. Та замість того, щоб чекати воскреслого Відкупителя в неділю вранці, ця думка «здалася їм вигадкою» (Луки 24:11, вид. додано). Замість того, щоб іти до Галілеї й шукати живого Господа, як Він сказав (Матвія 26:32), вони залишилися в Єрусалимі, «через страх перед юдеями» (Івана 20:19).
Ісус бажав, щоб Його учні зрозуміли значення Його смерті й воскресіння. Він сказав їм: «Вкладіть до своїх вух такі слова: Людський Син має бути переданий у руки людей!» (Луки 9:44, вид. додано). Він прагнув, щоб у них була щира, сильна, заснована на доказах віра. На жаль, страх, упереджені уявлення про Месію та Його Царство, а також духовна сліпота (Луки 9:45; пор. 2 Коринтян 4:4) спершу заважали апостолам повірити у Його воскресіння.
Достовірне свідчення
Коли Ісус сказав Хомі: «Блаженні ті, які не бачили, а повірили!» (Івана 20:29), чи заохочував Він легковажну віру? Чи пропагував релігію, засновану на емоціях і відчуттях? Чи можуть християни, що живуть через дві тисячі років після воскресіння Христа, мати розумну віру у воскреслого Спасителя? Якщо, на відміну від Хоми й інших апостолів, Ісус ніколи не з’являвся нам особисто, як ми можемо мати віру, засновану на фактах?
Той Самий Бог, Який справедливо очікує, що Його творіння розпізнає Його існування на підставі доказів, не бачачи Його буквально, — це Той Самий Бог, Який очікує, що людина повірить у воскреслого Відкупителя, не бувши безпосереднім свідком Його воскресіння. Ніхто не вірить у Бога, тому що може побачити Його під мікроскопом. Ніхто не може довести Його існування дотиком. Ми не можемо використати п’ять чуттів, щоб побачити чи довести сутність Бога (пор. Івана 4:24; Луки 24:39). Але ми маємо у своїх руках гору достовірних доказів, що свідчать про Нього. Сам факт існування скінченного матеріального світу вказує на надприродного, безмежного, вічного Творця. Нескінченні приклади гармонійного задуму у Всесвіті свідчать про великого Дизайнера. Закони природи (наприклад, закон біогенезу) свідчать про існування Бога. [ПРИМІТКА: для додаткової інформації про існування Бога див. https://apologeticspress.org/APContent.aspx?category=12.]
Розумна віра у воскресіння Ісуса також ґрунтується на горі достовірних свідчень. Так само, як достовірні свідчення (а не безпосереднє знання) переконали мільярди людей у реальному існуванні Олександра Македонського, Наполеона чи Джорджа Вашингтона, мільйони християн дійшли логічного висновку, що Ісус воскрес із мертвих. Майже двотисячолітні свідчення очевидців воскресіння Ісуса містяться в найнадійнішій і найточніше збереженій давній книзі у світі — Новому Заповіті. Ця подія була передбачена й пророкована ще в Старому Заповіті (Псалмів 15:10; Йони 2:1–11; Матвія 12:40). Хоча були вжиті суворі заходи, щоб утримати тіло Ісуса у гробі (Матвія 27:62–66), гріб був порожній саме в той день, який Він передрік. Тіла Христа ніколи не знайшли (а без сумніву, юдейські скептики першого століття, які розіп’яли Його, із радістю представили б Його мертве тіло, якби могли).
Колишні налякані й сумнівні учні швидко перетворилися на відважну, упевнену спільноту християн, які страждали й навіть помирали за свою віру у воскреслого Господа. Сотні перших християн свідчили, що бачили Ісуса після Його воскресіння на власні очі (1 Коринтян 15:5–8). Десятки тисяч колишніх юдеїв, зокрема Савло з Тарсу, дослідили докази, залишили юдаїзм і визнали Ісуса Христа Сином Божим (Дії 2:41,47; 4:4; 5:14; 6:7; 21:20). До того ж ті самі юдеї змінили день поклоніння з суботи на неділю (Дії 20:7; 1 Коринтян 16:1–2). Як і у випадку з доказами існування Бога чи богонатхненності Біблії, сукупність достовірних свідчень про воскресіння Христа лежить в основі непохитної віри.
ВИСНОВОК
Ісус справедливо докоряв Своїм апостолам після воскресіння. Вони мали повірити Марії Магдалині, бо вона була достовірним свідком, яка сказала лише те, що Син Божий багато разів перед тим Сам проголошував: що Він воскресне на третій день після Своєї смерті. Крім того, благословення, яке Ісус промовив до апостола Хоми — «Блаженні ті, які не бачили, а повірили!» (Івана 20:29), — не є схваленням сліпої, емоційної чи поверхової віри, а небесним підтвердженням істинних, достовірних доказів, які ведуть щирого шукача істини до визнання Ісуса «Господом і Богом».
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
